Історія Харківського телебачення
В березні 2005 року Харківська обласна телерадіокомпанія відзначила свій 50-річний ювілей.
Історію її започаткував любительський телецентр, створений харківськими радіоаматорами на чолі з Володимиром Семеновичем- Вовченком, який в 1947 році, прийшовши до радіоклубу, одразу запропонував зайнятися створенням телецентру. Цією ідеєю він разом з іншими харків’янами перейнявся ще наприкінці 30-х років минулого століття, побувавши на Московському телецентрі. Після війни у радіоклубі сформувалася секція телевізійників. Наполеглива праця тодішніх учасників секції не залишилась непоміченою, і в 1953 році місцевою владою приймається рішення про спорудження в Харкові промислового, як тоді називали, телецентру.
Харків був четвертим містом у Радянському Союзі після Москви, Ленінграда та Києва, де з’явився державний телевізійний центр, і першим, де було впроваджено експериментальний зразок типового вітчизняного телецентру.
Отже, 31 березня 1955 року наказом Міністерства культури Союзу РСР у Харкові було створено студію телебачення. А вже 1 травня цього року в ефір вийшла перша справжня телепередача – це був великий концерт провідних харківських артистів.
І хоча телевізорів не той час у Харкові було не більше за три тисячі, втім аби подивитися харків’яни з радістю зустріли появу телестудії у місті.
Телебачення тоді, було новою справою для всіх. Тож, його можливості почали осягати не лише техніки. До творчого колективу прийшли актори, режисери, газетярі, фотографи – майбутні теле- та кінооператори. І, як говорять, з ходу почали готувати перші передачі, засновувати традиції, водночас оволодіваючи новими на той час телевізійними професіями.
А оскільки телебачення почалося з показу фільмів, спектаклів, концертів, воно привабило в першу чергу режисерів, людей з театрів. Першими серед них були Володимир Воронов та Яків Рєзніков. Їх імена добре відомі і сьогоднішнім телевізійникам. Потім до них приєднались редактори. Саме ці фахівці і розпочали з літературних передач та телеспектаклів, незважаючи на складні умови: відсутність необхідних майданчиків, де можна було б розмістити камери, мікрофони і т.д. У цих ситуаціях багато чого залежало від талановитих телеоператорів.
Згодом професіоналізм працівників Харківської студії ТБ настільки виріс, що сюди приїжджали з Москви вчитись тому, як на малих майданчиках можна ставити телеспектаклі.
Незабаром почали на студії почали готувати телевізійні передачі для дітей. Так з’явилась програма «Зайчик-книгоноша». Далі вийшов «Веселий потяг». Цю програму взяло Інтербачення.
Поступово колектив міцнів. З’явилися технічні можливості для виходу на Українське та Центральне телебачення.
Так у 1956 році Харківський телецентр отримав першу пересувну телевізійну станцію на «три камери», і в наступному році вона вступила в експлуатацію. Завдяки ПТС харків’яни взяли участь у висвітленні VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. А в 1962 році, використовуючи ПТС, було підготовлено цікаві передачі про Харків та його визначні місця на Євробаченні.
Творчі і технічні працівники за допомогою ПТС вели передачі безпосередньо з цехів заводів, фабрик, науково-дослідних і проектних інститутів, вузів, з сільськогосподарських об’єктів, транслювали визначні події, спортивні ігри, концерти, вистави.
Харківське телебачення виходило на союзний екран з «Вогниками», «КВВ», на Інтербачення. З’явилось на ньому і кіновиробництво. Автором багатьох фільмів був Марк Зелікін, особливо талановита людина. Серед його фільмів відомий такий як «Шилов та інші». Та особливу популярність здобув фільм «Тореадори з Васюківки», відзначений призом Гран-прі на Всесвітньому фестивалі дитячих фільмів.
Інтелектом Харківського ТБ вважали Майю Кавалерідзе, дочку відомого скульптора та кінорежисера Івана Кавалерідзе. Це її перу належать сценарії науково-популярних фільмів про Квітку-Основ’яненка, народних артистів України Світлану та Теодора Попеску, О.Яроша та інших.
Яскравий слід залишив в історії Харківського телебачення журналіст Юхим Межов. Його програму «60 хвилин про наше місто» чекали всі харків’яни, оскільки в ній йшлося про гострі проблеми того часу.
Невтомні пошуки – це основна риса тих, хто стояв біля витоків Харківського телебачення. Ця традиція продовжується кожним новим поколінням, про що свідчать численні нагороди на Українських та Міжнародних фестивалях телевізійних програм.
